До 160 - річчя з дня народження Бориса Грінченка

 

Народився Борис Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр[ Роганської волості Харківської губернії (тепер частина селища Прелесне Харківського району Харківської області) в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Борис Грінченко навчився читати в 5 років, перечитав всю батьківську бібліотеку, почав писати вірші.

У 1874—1879 роках навчався в Харківському реальному училищі, де зблизився з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештували і кілька місяців тримали в ув'язненні. Після звільнення Борисові довелося залишити навчання і самому почати заробляти на життя.

Здобута самоосвіта дозволила Борисові Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті.

З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Учителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Багато писав, його твори регулярно друкувалися в журналах та альманахах. Вийшли в світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903).

З 1894 року Борис Дмитрович працював у Чернігівському губернському земстві. За час роботи у земстві Грінченко написав дилогію — «Серед темної ночі» (1901) і «Під тихими вербами» (1902), опублікував п'єси «Лісні зорі» (1897), «Нахмарило» (1897), «Степовий гість» (1898), «Серед бурі» (1899), «На громадській роботі» (1901). Борис Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Як справжній патріот, видав «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895—1899), «З вуст народу» (1900), «Література українського фольклору (1777—1900)» (1901).

1902 року письменник переїхав до Києва. Тут разом із дружиною Марією Загірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного «Словаря української мови» (1907—1909). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією.

Підірване сухотою здоров'я письменника (наслідки харківського ув'язнення) не витримало напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Королівства Італія.

6 травня 1910 року Грінченко помер в Оспедалетті, Лігурія. Поховано Грінченка у Києві, на Байковому кладовищі.